Шрайберг Я. Л.

Яків Леонідович Шрайберг - генеральний директор Державної публічної науково-технічної бібліотеки Росії, доктор технічних наук, професор, Заслужений працівник культури Росії та Автономної Республіки Крим (Україна), Президент Міжнародної асоціації користувачів та розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій, віце-президент Російської бібліотечної асоціації, Президент Міжнародного бібліотечного інформаційного та аналітичного центру (США).

Народився Яків Леонідович у місті Житомирі 1 вересня 1952 року. Мати, Раїса Олександрівна, працювала бухгалтером, батько, Леонід Якович, який отримав військову спеціальність ще у воєнні роки, продовжував службу і в повоєнній Україні - до 1949 року працював у підрозділі з охорони військових об’єктів, а завершив свою трудову діяльність він на посаді заступника директора дитячої спортивної школи. Сім’я мешкала по вул. Лазо, 25а, кв. 7, що знаходиться у старовинній частині міста, поблизу міського парку культури і відпочинку. Я. Л. Шрайберг часто відвідує Житомир - щонайменше, раз на рік (хоча б на один день), завжди прогулюється містом, відвідує будинок, з яким так багато пов’язано, впорядковує могили батьків на міському кладовищі. Час лине невблаганно, і будинок тепер не впізнати, і двір вже не той… Гості Якова Леонідовича завжди відзначають красу та чарівну атмосферу нашого міста.

Навчався Яків у середній школі №15, що була розташована на вулиці Комсомольській (зараз Мала Бердичівська) поряд із міськвиконкомом. Він був сумлінним учнем, любив навчання та мав гарні успіхи з багатьох предметів, проте найбільше захоплювався математикою. Найбільший вплив на формування світогляду майбутнього вченого спричинили талановиті вчителі, яких він пам’ятає й досі: Алла Іванівна Погорєлова викладала фізику, Михайло Абрамович Фарб - астрономію, Тамара Іванівна Бєлова - історію. Класний керівник Світлана Михайлівна Будницька, яка викладала математику, всіляко заохочувала інтерес старшокласників до свого предмету. В його атестаті зрілості були самі лише п’ятірки проте медалі він не отримав: відмінників було п’ятеро, а медалей - усього 3. Звісно, Шрайбергу не вистачило.

Настав час обирати життєвий шлях, і випускник Я. Шрайберг замислився про майбутню професію. Оскільки в школі він найбільше полюбляв математику, географію та англійську мову, то й шукав такий вищий навчальний заклад, де треба було складати вступні іспити з цих предметів. Проте батько порадив йому вступати до Казанського авіаційного інституту -це був авторитетний заклад, де навчалося багато молоді з України.

Отже, у 1970 році він вступає на радіотехнічний факультет, проте, коли закінчує перший курс, дізнається про щойно відкриту нову спеціальність - «прикладна математика». Яків Леонідович згадує: «Був оголошений конкурсний набір. Необхідною умовою вступу до групи було прослуховування спецкурсу відомого вченого-математика М. Г. Чеботарьова. Я спецкурс не відвідував з поважних причин, проте, коли групу було вже сформовано, подав заяву на складання іспитів екстерном. Правилами це не було передбачено, але мені вдалося переконати уславленого метра: ми спілкувалися біля півтори години, після чого він поставив мені «трійку» і привітав. Побачивши моє вкрай здивоване обличчя, пояснив, що це найвищий бал для тих, хто не слухав його лекцій».

Інститут багато дав юному житомирянину. Ні, він не готувався в пілоти. Він став математиком-програмістом нової генерації - адже саме випускники вищих авіаційних і технічних навчальних закладів розробляли перші АСУ в Радянському Союзі. У 1975 році Я. Л. Шрайберг з відзнакою закінчує факультет обчислювальних систем та систем управління Казанського авіаційного інституту (сьогодні Технічний університет імені А. М. Туполєва). Як відмінник, він мав можливість обирати напрямок своєї майбутньої діяльності, тому пішов на завод ЕОМ до спеціального конструкторського бюро, де створювали програмне забезпечення для нової техніки, займалися комп’ютерними технологіями. Це стало в нагоді в його подальшому житті. Пізніше, переїхавши до Москви, він шукав поле діяльності саме там, де були обчислювальні центри, що потребували фахівців нового напрямку - програмістів, спеціалістів з автоматизованих систем.

Отже, трудова діяльність молодого програміста розпочалася на Казанському заводі ЕОМ, продовжувалася в Житомирському РПТПО (Республіканському проектно-технічному виробничому об’єднанні) «Укрсільгосптехсистема». Його приваблює також наукова робота, й у 1975-1979 рр. без відриву від виробництва він навчається в аспірантурі Інституту проблем передавання інформації АН СРСР. Після закінчення аспірантури в 1979 р. Я. Л. Шрайберг продовжив роботу над кандидатською дисертацією, яку успішно захистив у 1984 році.

Свою роботу в ДПНТБ СРСР (нині Державна публічна науково-технічна бібліотека Росії) Я. Л. Шрайберг розпочав у жовтні 1978 р. в секторі досліджень процесів управління АС на посаді старшого інженера, а вже через два місяці був переведений на посаду старшого наукового співробітника. Розробка автоматизованих систем управління бібліотечними процесами потребувала, з одного боку, ретельного вивчення традиційної бібліотечної роботи (з чим він блискуче впорався в найкоротший термін), а з іншого - застосування на практиці тих знань і наукового математичного апарату, які отримав в аспірантурі.

У ДПНТБ йому одразу сподобалася творча атмосфера. Він отримав пропозицію зайнятися науковою роботою. Дуже важливим було те, що запропонована Я. Л. Шрайбергу наукова посада знаходилася у науковому закладі, яким була саме бібліотека. «Ставлення колег було дуже уважним, - згадує Яків Леонідович. - Я вдячний усім, хто мене підтримав у ті роки: в першу чергу, начальнику мого відділу Анатолію Григоровичу Раєву, якого вважаю своїм учителем, та всім колегам».

Два роки по тому Я. Л. Шрайберг очолив новий підрозділ - сектор з розробки автоматизованих технологій для основних бібліотечних процесів, а в 1988 р. пройшов за конкурсом на посаду завідувача найбільшого науково-дослідного відділу бібліотеки - відділу досліджень та розробки автоматизованих бібліотечно-інформаційних систем і мереж (з 1990 р. - Відділення наукових досліджень, розробки та проектування автоматизованих систем і мереж). Він відзначає: «Потрапивши до бібліотеки, я розглядав її як науковий заклад, де можуть стати у нагоді мої знання з комп’ютерів, і де я зможу продовжити дослідження для дисертації. Проте з часом зрозумів: жодні мої алгоритми з програмами будуть ні до чого, якщо не осягну бібліотечних процесів. Якщо я не буду знатися на бібліотечній справі, бібліотекарі глузуватимуть з мене і мого незнання термінології, самого процесу та притаманних йому проблем».

Довелося Якову Леонідовичу закачати рукава й терміново вивчати бібліотечну професію. Він мав нагоду попрацювати справжнісіньким бібліотекарем, тобто посидіти у підвалах, вивчити порядок розміщення, книговидачу, особливості комплектування - весь шлях книги… І сьогодні з глибокою вдячністю згадує пан Шрайберг неоціненну допомогу Г. М. Сєдової і М. В. Сланської, які допомагали йому все це опановувати. Можливо, для інженерних фахівців це виглядало певною мірою принизливо: яка вже тут наука, що за робота? Проте Яків Леонідович прийняв рішення випробувати на собі всі тонкощі предметної галузі, що дало йому можливість розмовляти однією мовою з фахівцями бібліотечної справи - адже він цікавиться не лише новинами в галузі інформаційних технологій, а й бібліотекознавством.

Таким чином, осягнення бібліотечної справи переконало Я. Л. Шрайберга у необхідності її переобладнання у відповідності до вимог часу: «У початковий період роботи в ДПНТБ я займався теорією, проте невдовзі ми узялися до створення автоматизованих бібліотечних систем. Були певні сумніви: чи варто розробляти ці системи самотужки? Чи не буде краще придбати вже готові? Ознайомилися з пакетом АLЕРН ізраїльської фірми, Ех Lіbrіs навіть вели перемовини щодо його купівлі. Але незабаром з’ясувалося, що інформаційні технології розвиваються так швидко, що придбання систем від будь-яких розробників призводить до постійної залежності. Отже, ми розпочали розробку власної системи ІРБІС. З часом школи ІРБІС, курси та спеціальні семінари дозволили не лише ознайомити фахівців з новинкою, а й залучити до використання цієї системи велику кількість як російських бібліотек, так і бібліотек країн СНД. Паралельно отримала розвиток ідея колективного користування інформаційно-бібліотечним та бібліографічним ресурсом, внаслідок чого довелося змінювати саму концепцію нашого закладу. Ми зрозуміли, що не варто зосереджуватися на власне комерційному продукті, через те, що бібліотеки не мають коштів на його придбання. Необхідно розвивати, удосконалювати свою систему, дарувати її потенційним користувачам, набуваючи таким чином нових прихильників. Наприклад, проведення щорічної конференції «Крим» переконало нас у тому, що всі кримські бібліотеки мають працювати на ІРБІС. Ми прийняли одностайне рішення: не брати жодної платні з бібліотек Криму за наш програмний продукт. Жодна інша компанія на цьому ринку не може собі такого дозволити».

У 1990 р. Я. Л. Шрайберга призначено головним конструктором автоматизованих бібліотечно-інформаційних систем та мереж ДПНТБ СРСР, а в 1991 р. - заступником директора з наукової роботи та автоматизації й у цьому ж році - першим заступником директора. У травні 2006 р. його було призначено директором Федеральної Державної Установи ДПНТБ Росії, а з жовтня цього ж року він очолює цей славетний заклад на посаді генерального директора.

Ще наприкінці 1980-х Яків Леонідович починає приймати активну участь у міжнародній професійній діяльності - спочатку в системі МЦНТІ (Міжнародний центр наукової та технічної інформації), з 1991 р. - в ІФЛА (Міжнародна федерація бібліотечних асоціацій та установ), пізніше - в ІАТУЛ (Міжнародна асоціація технічних та університетських бібліотек) та інших міжнародних федераціях, асоціаціях і проектах. Так, у 1992 р. він у складі групи фахівців Парламентського центру РФ пройшов стажування в Дослідницькій службі Бібліотеки Конгресу США. З того часу багато разів бував у США, Великій Британії, Германії, Ізраїлі, Франції та інших країнах, де приймав участь та виступав з доповідями на авторитетних світових бібліотечно-інформаційних форумах. Отже, міжнародне співробітництво вийшло на якісно новий рівень: у 1993-1995 рр. Я. Л. Шрайберг організував і очолив Міжнародну асоціацію користувачів та розробників системи CDS/ISIS, широко відому сьогодні як Міжнародна асоціація користувачів та розробників електронних бібліотек і нових інформаційних технологій (Асоціація ЕБНІТ).

З 1994 р. і до теперішнього часу Яків Леонідович є незмінним організатором і головою Оргкомітету щорічної Міжнародної Конференції «Крим», а з 1997 р. - щорічної Міжнародної Конференції «ЛІБКОМ» («Інформаційні технології, комп’ютерні системи та видавнича продукція для бібліотек»). Це визнані у світі авторитетні форуми науковців, бібліотечних фахівців, видавців та розробників інформаційного забезпечення освітніх, культурних і бізнесових процесів. Також за його ініціативою в 1997-1999 рр. у США створено некомерційну бібліотечно-інформаційну міжнародну організацію нового типу - Міжнародний бібліотечний інформаційний та аналітичний центр (МБІАЦ), що об’єднав ресурси та зусилля великої кількості фахівців з бібліотек та інших установ США, Росії, України, Білорусі та низки інших країн. Значний особистий внесок у створення МБІАЦ та активна участь Якова Шрайберга у його роботі були належним чином відзначені міжнародними партнерами: у 1997 р. він стає президентом і головою Ради директорів МБІАЦ.

Сьогодні доктор Шрайберг є визнаним авторитетом у світовій бібліотечній спільноті. Інформацію про нього розміщено у поважних фахових виданнях: Міжнародний біографічний довідник (27-е видання, 1999довідник «Кто есть Кто в мире», «Кто есть Кто в библиотечно-информационном мире России и СНГ». Двічі - у 1997-1998 рр. та 2000-2001 рр. Міжнародний біографічний центр визнавав Якова Шрайберга «Людиною світу». Яків Леонідович нагороджений Орденом Дружби, є стипендіатом стипендії ІФЛА - д-ра X. Л. Ге. Його професійні досягнення неодноразово відзначені і Російським урядом - почесним знаком «Заслужений працівник культури РФ», почесними грамотами Міністерства промисловості та науки. Міністерства культури РФ, ДПНТБ Росії. 11 червня 2007 року: великі досягнення у створенні сучасних автоматизованих бібліотечно-інформаційних систем і мереж, значний внесок у підготовку кваліфікованих фахівців і наукових кадрів та багаторічну плідну працю Я. Л. Шрайберг нагороджений нагрудним знаком «Почесний працівник науки і техніки Російської Федерації».

Яків Леонідович є автором значної кількості наукових публікацій: понад 260 праць, серед яких - 12 монографій та навчальних посібників з бібліотечної справи та інформаційних технологій.

Поряд з науковою, Яків Леонідович веде активну викладацьку роботу: він є ініціатором створення кафедри інформаційних технологій та елекронних бібліотек в Московському державному університеті культури і мистецтв, яку й очолює з 2000 р. Незважаючи на постійну нестачу вільного часу, він здійснює також і значну громадську роботу - активно співпрацює з Комітетом із екології Державної Думи Федеральних зборів Російської Федерації, виконує обов’язки помічника голови цього комітету.

Така насичена професійна і громадська діяльність потребує надзвичайної концентрації сил і неабиякого натхнення. Невичерпним джерелом його творчої енергії є сім’я. Дружина Лариса Ізевна Фельдфікс працює лікарем-педіатром у Морозівській міській клінічній лікарні м. Москви. Подружжя має двох синів, які продовжують сімейну традицію: Олександр - головний бібліотекар відділу екології ДПНТБ Росії, Ігор - лаборант кафедри бібліотекознавства МДУКІ.

Г. М. АГАНІНА

(м. Москва)

М. А. МОІСЄЄВА

(м. Житомир)

Візит Я. Л. Шрайберга та Б. І. Маршака до ЖОУНБ ім. О. Ольжича