Олег Ольжич

ОЛЬЖИЧ Олег (Олег Олександрович Кандиба)

 (1907-1944)

 Визначний український поет, діяч українського національно-визвольного руху, археолог, публіцист. Народився в Житомирі 8 липня 1907 р. Його батько Олександр Кандиба, широко знаний у літературі як Олександр Олесь, 1919 р. покинув рідний край з політичних причин і до кінця життя мешкав в еміграції. Лише у 1923 р. Олег, виїхавши разом з матір’ю з України, нарешті зустрівся з батьком, який незадовго перед тим склав з себе обов’язки повпреда УНР в Будапешті.

Ольжич вступає до Карлового університету у Празі, одночасно навчаючись в Українському вільному університеті. Після захисту дисертації з мистецтвознавства під назвою «Неолітична мальована кераміка Галичини» перед ним відкриваються двері в науку. Ольжич бере участь у численних археологічних експедиціях, зокрема в розкопках на Балканах. У 1938 р., Працюючи в Гарвардському університеті у Сполучених Штатах Америки. Засновує там Український науковий інститут. Та судилася Ольжичу інша, трагічніша доля. З часу виникнення Організації українських націоналістів він стає одним з найактивніших її членів, а згодом - заступником голови проводу ОУН, бере участь у проголошенні Карпатської України, яка у 1939 р. була ліквідована тодішнім угорським фашистським режимом у змові з Гітлером.

З початком Другої світової війни Ольжич опиняється в Києві, очолює відділи ОУН, стає одним з організаторів Української ради в марній надії використати ще один шанс, як він тоді з однодумцями вважав, для відновлення незалежності України. Натомість німецька окупаційна адміністрація, аж ніяк не поділяючи самостійницьких настроїв українських патріотів, наприкінці 1941 р. заборонила діяльність ОУН, після чого її члени змушені були перейти у підпілля.

Ольжич переїхав до Львова, де одружився з дочкою літературознавця І. Білецького Катериною. Та подружнє життя виявилося надто нетривалим: заарештований гітлерівцями, поет опинився у концтаборі.

Як поет Ольжич (він мав ще цілу низку літературних псевдонімів - М.Запоночний, Д.Кардаш, К.Костянтин О.Лелека) належав до так званої «вісниківської квадриги» у складі Є. Маланюка, Л. Мосендза, Олени Теліги, а згодом Юрія Клена, які гуртувалися навколо львівського журналу «Вісник», редагованого Дмитром Донцовим, і багато в ньому друкувалися.

Перша збірка поезій Ольжича «Рінь» вийшла друком у 1935 р. у Львові й відзначалася досконалістю мистецької форми та витонченістю поетичного стилю. В ній минуле поет завжди проектує на сучасність, осмислює його як невід’ємну складову сьогодення.

Друга збірка «Вежі», що побачила світ у Празі з початком війни, з одного боку, пронизана імпресіоністичним спалахом почуттів, а з іншого - позначена виразною тенденційністю політичного гасла. Тут постає напружена думка бійця, що простує до великої мети. Замість заглиблення в історію вчувається гаряче дихання сучасності, атмосфера тривоги й готовності до боротьби, заклик до непримиренності з принизливим животінням раба.

Збірка «Підзамча», підготовлена Ольжичем ще 1940 р., вийшла лише у 1946-му, тобто після смерті поета. Вона ніби синтезувала творчі пошуки часів «Ріні» та «Веж» і відобразила схильність поета до філософських узагальнень, осмислення драматичних подій тогочасної жорстокої дійсності. В ній з особливою силою відчувається інтерес Ольжича до гордих і нескорених постатей, намагання проникнутися мотивами їх жертовних порухів («Муки св. Катерини», «Пророк»). Його поезія тяжіє до класичної форми. І в цьому він стояв дуже близько до київських неокласиків, чого, до речі, й не приховував. Лірика Ольжича - це оповідь воїна, відкритого і чесного в бою, який усвідомлює, що тільки

ціною самопожертви прокладається шлях до свободи власної і свободи свого народу, невід’ємною часткою якого він себе вважав. І його загибель стала логічним наслідком поривань поета у борні за щастя України.

10 червня 1944 р. Олег Ольжич був закатований гітлерівцями у концтаборі Заксенхаузен.

Житомирщина не забула свого героя. В місті його іменем названо вулицю, встановлено меморіальну дошку на будівлі Подольської церкви, де хрестили майбутнього поета і національного героя. В червні 2007 р. в Житомирі було проведено Всеукраїнську науково-краєзнавчу конференцію «Проблеми українського державотворення: історія і сучасність», присвячену 90-річчю з часу проголошення УНР та 100-річчю від дня народження О. Ольжича. В 2007 р. його ім’я присвоєно Житомирській обласній універсальній науковій бібліотеці. Кращим студентам та молодим науковцям Житомирського державного університету ім. І. Франка з 2008 р. щорічно присуджуються дві стипендії

ім. О. Ольжича.